Викладач: Білоусова З. В. Група: 3 - А л/с, 3 – Б л/с. Дата: 16.05.2022 р. Предмет: Гінекологія.

Викладач: Білоусова З. В.

Група:  3 - А л/с, 3 – Б л/с.

Дата: 16.05.2022 р.

Предмет: Гінекологія. 

Лекція «Специфічні запальні захворювання жіночих статевих органів»

Актуальність теми:

Щодня у світі відбувається понад 1 млн випадків зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), більшість з яких протікають безсимптомно.

За оцінками, щороку відбувається 374 млн нових випадків зараження однієї з чотирьох ІПСШ – хламідіозом, гонореєю, сифілісом або трихомоніазом.

Кількість осіб віком 15–49 років із генітальною інфекцією вірусу простого герпесу (ВПГ) оцінюється на рівні понад 500 млн (1).

У 2018 р. внаслідок інфікування ВПЛ сталося 570 000 випадків захворювання на рак шийки матки, який щороку спричиняє понад 311 000 випадків смерті (2).

У 2016 р. майже 1 млн вагітних жінок було інфіковано сифілісом, що призвело до більш ніж 350 000 випадків несприятливого результату пологів, включаючи 200 000 випадків мертвонародження та загибелі новонародженого (3).

ІПСШ безпосередньо позначаються на сексуальному та репродуктивному здоров'ї, призводять до стигматизації, безпліддя, онкологічних захворювань та ускладнень у період вагітності, а також підвищують ризик ВІЛ-інфекції.

Одним із серйозних факторів, що перешкоджають скороченню тягаря ІПСШ у світі, є лікарська стійкість цих інфекцій, особливо гонореї.

Відомо, що статевим шляхом можуть передаватися понад 30 різних бактерій, вірусів та паразитів. Найбільші показники захворюваності на ІПСШ асоціюються з вісьма з цих патогенів. Чотири з цих восьми інфекцій – сифіліс, гонорея, хламідіоз та трихомоніаз – нині виліковні. Інші чотири інфекції є вірусними і не лікуються – це гепатит В, вірус простого герпесу (ВПГ, або герпес), ВІЛ та вірус папіломи людини (ВПЛ). Тяжкість симптомів або захворювання, викликаних вірусними інфекціями, що не піддаються лікуванню, можна пом'якшити або змінити за допомогою терапії.

ІПСШ передаються переважно при статевому контакті, включаючи вагінальний, анальний та оральний секс. Крім того, ряд ІПСШ передається нестатевим шляхом, наприклад, через кров або препарати крові. Багато ІПСШ, включаючи хламідіоз, гонорею і, головним чином, гепатит В, ВІЛ та сифіліс, можуть також передаватися від матері дитині під час вагітності та пологів.

ІПСШ може протікати без явних симптомів хвороби. До поширених симптомів ІПСШ відносяться вагінальні виділення, виділення з сечівника або почуття печіння при сечовипусканні у чоловіків, генітальні виразки і болі в області живота.

Масштаби проблеми

ІПСШ надають глибокий негативний вплив на сексуальне та репродуктивне здоров'я у всьому світі.

Щодня відбувається більше одного мільйона випадків зараження ІПСШ. За оцінками ВООЗ, у 2016 р. мало місце 376 мільйонів випадків зараження однієї з чотирьох ІПСШ — хламідіозом (127 мільйонів), гонореєю (87 мільйонів), сифілісом (6,3 мільйона) або трихомоніазом (156 мільйонів). Понад 500 мільйонів людей живуть із генітальною інфекцією ВПГ (генітальним герпесом), і близько 300 мільйонів жінок інфіковані ВПЛ – основною причиною раку шийки матки. За оцінками, близько 240 мільйонів людей у ​​всьому світі живуть із хронічним гепатитом В. Зараження інфекціями, викликаними ВПЛ та вірусом гепатиту В, можна запобігти завдяки вакцинації. 

ІПСШ можуть мати серйозні наслідки крім безпосереднього впливу самої інфекції.

Такі ІПСШ, як герпес та сифіліс, можуть утричі або більше разів підвищувати ризик зараження ВІЛ.

Передача ІПСШ від матері дитині може призводити до мертвонародження, смерті новонародженого, маловесності при народженні та недоношеності, сепсису, пневмонії, неонатальному кон'юнктивіті та вродженим аномаліям. За оцінками, у 2016 р. близько 1 мільйона вагітних жінок були інфіковані сифілісом, що призвело приблизно до 350 000 випадків несприятливих наслідків пологів, з них 200 000 мертвонароджень та випадків смерті новонародженого .

Інфекція ВПЛ щорічно призводить до 570 000 випадків захворювання на рак шийки матки та більш ніж до 300 000 випадків смерті від раку шийки матки (6).

Такі ІПСШ, як гонорея та хламідіоз, є основними причинами запальних захворювань органів малого тазу та безпліддя у жінок.

Гонорея (gonorrhoea)

 Гонорея – венеричне захворювання, збудником якого є гонокок – грам-негативний диплокок з внутрішньоклітинною локалізацією.

Шляхи передачі – переважно статевий та, іноді, побутовий (через вологу білизну, рушники).

 Джерелом інфекції може бути хвора людина, носій та предмети особистої гігієни.

 Гонокок не утворює екзотоксину, під час загибелі гонококу звільняється ендотоксин, який викликає дегенеративно-дистрофічні зміни в тканинах, розвиток злучних процесів.

Вродженого та набутого імунітету до гонореї немає, тому захворіти можна повторно. Реінфекції протікають також гостро, як і первинне враження.

 Сприятливі умови для життєдіяльності гонококів виявляються в циліндричному епітелії. Тому для гонорейного ураження характерний розвиток цервіциту, сальпінгіту, уретриту. Нерідко інфікуються парауретральні ходи, протоки великих вестибулярних залоз.

За тривалістю розрізняють свіжу (до 2 місяців) та хронічну (більше 2 місяців) гонорею.

Свіжа гонорея, в свою чергу, поділяється на гостру, підгостру та торпідну. Останнім часом спостерігається збільшення частоти суб’єктивно безсимптомної гонореї.

За локалізацією розрізняють гонорею нижнього відділу статевої системи – вульвіт, бартолініт, ендоцервіцит; верхнього відділу – гонорейний ендометрит, сальпінгооофорит, пельвеоперитоніт та гонорейний проктит і уретрит.

 Захворювання на гонорею із значною вірогідністю можна діагностувати за низкою клінічних проявів:

1) уретрит, особливо у поєднанні з двостороннім бартолінітом чи каналікулітом;

2) ендоцервіцити у жінок з первинним безпліддям, які не мали діагностичних чи інших втручань, що травмують шийку матки; 3) двосторонній аднексит у жінок, що не мали пологів, абортів, внутрішньоматкових маніпуляцій, особливо у поєднанні з ендоцервіцитом, уретритом чи проктитом.

Діагноз гонореї підтверджується при наявності позитивних результатів бактеріологічного, як основного, та культурологічного і серологічного методів діагностики.

 Основними напрямками терапії гонореї є ліквідація збудника, підвищення імунобіологічної реактивності, усунення локальних проявів. При застосуванні антибіотиків необхідно пам’ятати, що при висхідній гонореї завжди має місце змішана флора, тому необхідно призначати їх з урахуванням чутливості. З антибіотиків призначають пеніцилін по 300000 ОД через 4 години (курсова доза – 4,2-6 млнОД), біцилін-1, біцилін-5 вводять 5 разів по 600000ОД через 12 годин (на курс 3 млнОД); левоміцетин застосовують по 0,5 г через 4 години (на курс 10г). Допоміжною є імунотерапія (аутогемотерапія, застосування гоновакцини, пірогенних препаратів). Слід проводити також інфузійну, гіпосенсибілізуючу терапію та вітамінотерапію.

 Місцеве лікування гонореї нижніх відділів статевої системи проводять при хронічних процесах або гострих у випадках алергічних реакцій чи неефективності антибіотиків. При гонорейному цервіциті застосовують піхвові ванночки з 3-5% розчину протарголу, канал шийки матки обробляють 10% розчином гідрокарбонату натрію і змазують 3-5% розчином протарголу один раз на 3 дні.

Після проведеного лікування при відсутності гонококів у мазках, які взяті на 2-4 день менструації протягом 3-х менструальних циклів жінка перестає бути джерелом інфекції і її можна зняти з обліку.

Кандідоз(candidos)

 Гриби роду Candida є представниками нормальної мікрофлори піхви, але також вони можуть потрапляти у статеві шляхи жінки з кишечнику, при безпосередньому контакті з ендогенним джерелом інфекції (хворі чи носії) через інфіковані предмети або ж статевим шляхом. Свої патогенні властивості вони можуть проявляти при зниженні захисних сил організму, гормональних порушеннях (наприклад – цукровий діабет), метаболічному дисбалансі, дисбактеріозі, внаслідок прийому антибіотиків, кортикостероїдів, імунодепресантів, на тлі пероральної контрацепції.

 Кандідозний кольпіт відрізняється тривалим перебігом, глибоким проникненням грибків у піхвовий епітелій багатовогнещевим ураженням з залученням у запальний процес слизової оболонки піхвинної частини шийки матки та ендоцервікса

Розрізняють гостру (тривалістю до 2 місяців) та хронічну (тривалістю більше 2 місяців) форми кандідоза

 Для гострої форми характерні профузні рідкі виділення з домішками сироподібних включень і кислуватим неприємним запахом, також постійний нестерпний свербіж зовнішніх статевих органів, що посилюється у другій половині дня, вночі або перед менструацією, та печія піхви. При огляді слизової оболонки відмічається її гіперемія, сірувато-білі нальоти, які дуже важко відділити.

При хронічній формі вищеперераховані симптоми нечітко виражені. Слизова оболонка може бути негіперемована і нальоти з неї легко знімаються.

Лікування хворих повинно бути комплексним і базуватися на принципах курсової терапії, що включає в себе застосування специфічних і неспецифічних лікарських засобів. До неспецифічних лікарських засобів відносять місцеве використання тетрабората у гліцерині, генцианвіолета (перешкоджає прикріпленню грибків). Специфічні антимікотичні препарати руйнують міцелій і клітини самих грибів. До них відносяться:

– ністатин, що вводиться внутрішньовенно по 1000000 ОД 4 рази в день, протягом 14- 16 днів;

 – пімафуцин (натаміцин) – по 0,1г вагінальні таблетки 1 раз в день на ніч, протягом 3- 6діб

 – кетоконазол (нізорал) – всередину по 0,2г в таблетках 2 рази в день під час їжі, протягом 5 днів.

 При хронічному кандидозі курс терапії складає близько 7 днів під час 3 наступних менструацій, 10-денний курс лактобактеріном по 5 доз інтравагінально.

Трихомоніаз (trichomoniasis)

Трихомоніаз виникає внаслідок проникнення в статеві органи вагінальної трихомонади. Властивістю цих збудників є здатність до фагоцитозу і захвату мікроорганізмів, що робить можливим перенесення інших інфекційних агентів за допомогою трихомонад. Вони спроможні обмежувати рухливість і життєздатність сперматозоїдів, тому часто трихомонадна інфекція стає причиною чоловічої та жіночої безплідності.

 Зараження трихомонадами відбувається, зазвичай, статевим шляхом. Можливе також інфікування плоду при проходженні через уражені пологові шляхи.

 Розвитку трихомонадної інфекції сприяють ендокринні розлади, гіповітамінози, бактеріальне забруднення піхви, що супроводжується зниженням кислотності її вмісту. Збудники інтенсивно розмножуються під час або після менструації.

 Інкубаційний період при трихомоніазі становить 5-15 днів. Захворювання відрізняється багатосередковістю. Основним місцем ураження є слизова оболонка піхви і ендоцервікс, сечовий міхур, уретра вивідні протоки вестибулярних залоз. Можливе навіть втягнення в процес матки і її додатків.

 Виділяють свіжий трихомоніаз і хронічний, який характеризується малосимптомністю і тривалим перебігом (більш ніж два місяці). Можливе трихомонадоносійство.

 У клінічній картині захворювання переважають значні гнійні, з неприємним запахом білі, свербіж та печія вульви, заднього проходу, болюче сечовипускання.

 При об’єктивному дослідженні спостерігається набряк та гіперемія зовнішніх статевих органів, екскоріації, дерматит. Слизова оболонка піхви різко гіперемійована і має зернисту поверхню. Білі значні, пінисті, жовтого чи зеленуватого кольору.

 Діагноз встановлюється на основі анамнезу, клінічної картини та мікроскопії нативних і забарвлених препаратів.

 При лікуванні трихомоніазу слід дотримуватися таких принципів:

1) проводити одночасне лікування жінки і її статевого партнера;

 2) заборонити на період лікування статеві зносини;

3) застосування протитрихомонадних препаратів на фоні загальних і місцевих гігієнічних процедур. З цією метою використовують метронідазол (флагіл, трихопол) по 1,0- 0,75г на добу, фазіжин (тинідазол) по 300мг на добу впродовж 7 днів. Місцево застосовують трихомонацид в суппозиторіях по 0,05г двічі на день або в розчині для промивання сечового міхура, уретри, прямої кишки;

 4) підвищувати захисні сили організму шляхом призначення вітамінотерапії, адаптогенів.

 Контроль ефективності терапії проводиться протягом трьох місяців після закінчення лікування.

Герпетична інфекція

Герпетичні захворювання статевих органів викликаються вірусом простого герпесу, головним чином другого типу — ВПГ-2. Джерелом інфекції є хворі та носії. Збудник частіше трапляється у молодих жінок, які живуть статевим життям, можливе інфікування вірусом простого герпесу при орогенітальних контактах.

 Вірус локалізується переважно у слизових оболонках сечостатевого тракту — в чоловіків, та каналу шийки матки — у жінок, а також у нервових гангліях поперекового і сакрального відділів симпатичної нервової системи.

 Генітальний герпес передається статевим шляхом. Під час вагітності ВПГ-2 може викликати її невиношування та вади розвитку плода.

 Генітальний вірус відносять до пожиттєво персистуючих інфекцій, тому захворювання має схильність до рецидивів. Клініка. За клінікою виділяють типовий, атиповий та безсимптомний перебіг інфекції (вірусоносійство).

 Клінічні прояви перебігають у трьох формах: I — гостра первинна; II — хронічна рецидивна; IIІ — атипова.

Залежно від локалізації, розрізняють три стадії герпетичного процесу:

 I стадія — ураження герпесом зовнішніх статевих органів;

 II стадія — ураження піхви, шийки матки, уретри;

 III стадія — ураження матки, придатків, сечового міхура.

 Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, скарг, об’єктивного дослідження, виявленні ВПГ-2 чи його антитіл у сироватці крові хворої. Найбільш достовірним вважається метод знаходження збудника у виділеннях з піхви, шийки чи порожнини матки та уретри. Для експрес-діагностики застосовують метод флюоресціюючих антитіл та імунопероксидазний метод. Існує електронно-мікроскопічний шлях розпізнавання ВПГ-2 та метод вирощування вірусів у культурі тканин з наступним вивченням його властивостей.

 Лікування складає труднощі у зв’язку з частими рецидивами захворювання та можливістю реінфекції. Противірусні препарати за механізмом дії належать до трьох основних груп: інгібітори реплікації вірусної нуклеїнової кислоти; інтерферон і сполуки, що мають інтерфероніндукуючу активність; сполуки з іншим механізмом противірусної дії. Складність лікування зумовлена специфікою вірусів як класу облігатних внутрішньоклітинних паразитів. У результаті розкриття природи вірусів на молекулярному рівні, що дозволило цілеспрямовано втручатися у цикл репродукції вірусів, створено нові препарати, що мають вплив на ріст і розвиток вірусів, зокрема зовіракс (ацикловір, віролекс). Застосовують ацикловір по 600-1200 мг на добу всередину чи внутрішньовенно, а також алпізарин, фоскарнет, вальтрекс, герпевір. Високоефективним препаратом є протефлазiд, який застосовують по такiй схемi: 1-й тиждень — по 5 крапель 3 рази на добу; 2-3-й тиждень — по 10 крапель 3 рази на добу; 4-й тиждень — по 8 крапель 3 рази на добу. Через 1 мiсяць пiсля останнього прийому повторюють курс

. Місцева терапія: сидячі ванни, спринцювання розчинами перманганату калію, відвару ромашки тощо. Місцево застосовують мазі: мегасин-3 %, бонафтон-3 %, алпізарин-3 %, вагiнальнi тампони з протефлазiдом — 3,0 мл (72-75 крапель) розводять на 10 мл фiзiологiчного розчину. Тампон вводять у пiхву 2 рази на добу протягом 14 днiв. Для лікування рецидивів використовуються противірусні хіміопрепарати, герпетичні вакцини, протирецидивну імунотерапію.

Туберкульоз статевих органів

Туберкульоз статевих органів є захворюванням вторинним. Первинне вогнище локалізується найчастіше в легенях. Захворювання викликають мікобактерії туберкульозу, які заносяться у статеві органи з легень або кишечника переважно гематогенним шляхом. Хворіють здебільшого жінки віком 20-40 років

. Туберкульозне ураження виявляють у 5-8 % хворих, які лікуються з приводу запальних захворювань статевих органів, і у 1-3 % хворих на сальпінгоофорит. Мікобактерії туберкульозу потрапляють у статеві шляхи найчастіше у дитячому віці, а клінічні ознаки захворювання з’являються у період статевого дозрівання, з початком статевого життя, після переохолодження, захворювань, що призводять до зниження імунітету тощо.

 Туберкульоз уражає насамперед маткові труби (85-90 %), рідше — матку та яєчники, іще рідше — шийку матки, вагіну, зовнішні статеві органи.

Клініка. При «малих» формах туберкульозу больовий синдром спершу відсутній. Домінуючою ознакою бувають розлади менструального циклу у вигляді гіпоменструального синдрому та альгодисменореї. При макроураженнях виникає біль.

 Майже усі хворі на туберкульоз статевих органів страждають на розлади репродуктивної функції, серед яких переважають первинна та вторинна безплідність, невиношування вагітності, позаматкова вагітність. При виражених змінах в ендометрії у хворих розвивається аменорея (маткова форма).

 Загальні зміни в організмі хворих проявляються ознаками туберкульозної інтоксикації: порушенням загального стану, швидкою втомлюваністю, підвищеною пітливістю, субфебрилітетом.

Діагностика. Діагноз встановлюють на підставі даних анамнезу (контакт із хворими на туберкульоз, перенесені раніше туберкульоз кісток, легень, часті бронхіти, пневмонії, тривалий субфебрилітет), об’єктивного обстеження (туберкульозні зміни в органах або їх наслідки), бактеріологічного дослідження, додаткових методів дослідження, включаючи гістологічні. Для уточнення туберкульозної природи захворювання використовують туберкулінові проби (Манту і Коха). Проба Манту свідчить лише про специфічну сенсибілізацію хворої і самостійного діагностичного значення не має. Діагностичне значення має проба Коха, що полягає у введенні під шкіру 20 ТО туберкуліну. У відповідь на це у хворих на туберкульоз виникає загальна, місцева та вогнищева реакція. Загальна виявляється підвищенням температури, головним болем, нездужанням. Вогнищева реакція проявляється через 48-72 год у вигляді збільшення інфільтратів у ділянці придатків, підвищенням болючості тощо. Об’єктивно пробу Коха можна підтвердити характерними змінами гемограми (підвищення кількості лейкоцитів за рахунок моноцитів та еозинофілів, зниження кількості лімфоцитів), протеїнограми (зменшення кількості альбумінів та підвищення кількості глобулінів), імунограми. У крові з’являється С-реактивний білок, збільшується вміст сіалових кислот.

Надзвичайно важливим є бактеріологічний метод, що полягає у виявленні мікобактерій туберкульозу в тканинах матки і придатків. Матеріалом для посіву є виділення з матки та піхви, вміст, отриманий при пункції пухлин яєчників чи при лапароскопії, тканина видалених органів. Цінним методом є лапароскопія, яка дозволяє провести візуальний огляд органів черевної порожнини та взяти для бактеріологічного та гістологічного дослідження частинки патологічно зміненої тканини.

 Лікування туберкульозу статевих органів повинно бути комплексним і включати відповідний режим, повноцінне харчування, вітаміни, симптоматичне та санаторно-курортне лікування. Лікування проводять у спеціалізованих стаціонарах.

Хламідіоз (chlamidios)

Хламідії – своєрідна таксономічна група патогенних мікроорганізмів, які мають подібні антигенні, морфологічні, біохімічні характеристики. Вони не можуть вільно існувати поза клітиною організму хазяїна, а використовують біоенергетичні системи клітин макроорганізму. Найбільш часто Сhl. trachomatis виявляється у жінок, що рано розпочали статеве життя, які мають декілька статевих партнерів і використовують ВМС.

 Вхідними воротами інфекції є сечостатеві органи. На місці первинного осередку виникає набряк і гіперемія слизової оболонки, порушується цілісність епітеліального покрову з частковою десквамацією епітелію. Асоціація хламідій з іншою інфекцією (трихомонади, гонококи) сприяє їх внутрішньоклітинному паразитуванню і посилює патогенні властивості.

Клінічні прояви хламідіозу численні.

 Для цервіцитів характерні: специфічні слизовогнійні виділення, без різкого запаху, еритема і набряк шийки матки, рихлість слизової оболонки в зоні ектопічно розміщеного епітелію. З нижніх відділів інфекція може розповсюджуватися у верхні, викликати запальні захворювання, безпліддя, інфікування новонароджених.

Діагноз встановлюється на підставі виявлення хламідій в мазках та посівах.

Лікування хламідіозу слід проводити як хворій жінці, так і її статевому партнеру. Починають з імунокорегуючої терапії і підвищення неспецифічної резистентності організму (тималін 10 мл в/м, тимоген 0,01-1 мл в/м – 10 днів). На 3-5 добу призначають етіопатогенетичну терапію одним з препаратів: – тетрациклін 0,5 г 4 рази на добу протягом 7 днів; – доксициклін 0,1 г 2 рази на добу протягом 7 днів; – еритроміцин 0,5 г 4 рази на добу протягом 7 днів; – сумамед по 1г (2 табл.) в перший день лікування, а потім впродовж 4 днів по 0,25г 1 раз в день; – офлоксацин 0,2 г 2 рази на добу протягом 7 днів; – цефлоксацин 0,4 г 2 рази на добу протягом 7 днів. При ускладнених формах інфекції курс лікування можна продовжити до 10-14 днів. Можливе використання антибіотиків у вигляді “пульс-терапії” – 3-4 курси по 7 днів з перервою в 1 тиждень. Впродовж всього терміну лікування з метою профілактики кандидозу необхідно призначати протигрибкові препарати (ністатин, леворин), місцево – вагінальні креми кліндаміцин, клотримазол, пімафуцин.

 Вилікувати хломідійну інфекцію іноді буває досить важко, що пов’язано з персистенцією збудника в епітеліальних клітинах. Тому паралельно з етіотропними засобами слід призначати патогенетичне лікувння (протизапальні, десенсибілізуючі засоби, вітамінотерапія). Показане використання інтерферонів (віферон по 250-500000 МО 2 рази на добу в ректальних свічках), а також протеолітичних ферментів (вобензім, ораза).

Вилікуваними вважають тих жінок, у яких клінічне одужання супроводжується повною загибеллю збудника, що підтверджується лабораторно впродовж трьох менструальних циклів.

Профілактика ІПСШ

Консультування та підходи, засновані на зміні поведінки

Консультування та заходи, спрямовані на зміну поведінки, є засобами первинної профілактики ІПСШ (включаючи ВІЛ), а також запобігання небажаній вагітності. Вони, зокрема, охоплюють:

• Всебічне просвітництво з питань сексуальності, консультування щодо ІПСШ та ВІЛ до та після тестування;
• Консультування щодо безпечнішого сексу/зниження ризику, пропаганда використання презервативів;
• Заходи, орієнтовані на основні та вразливі групи населення, такі як підлітки, працівники секс-індустрії, чоловіки, які мають секс із чоловіками, та особи, які вживають ін'єкційні наркотики; 
• Просвітництво та консультування з урахуванням потреб підлітків.

Крім того, консультування може підвищити здатність людей розпізнавати симптоми ІПСШ та ймовірність того, що вони звернуться за медичною допомогою або порекомендують зробити це своїм сексуальним партнерам. На жаль, громадська необізнаність, відсутність відповідної підготовки у працівників охорони здоров'я та стійка та широко поширена стигматизація всього, що пов'язано з ІПСШ, як і раніше, перешкоджають ширшому та ефективному застосуванню цих заходів втручання.

Бар'єрні методи

За умови їх правильного та систематичного використання презервативи є одним із найефективніших методів захисту від ІПСШ, включаючи ВІЛ. Жіночі презервативи ефективні та безпечні, але не використовуються у національних програмах так само широко, як чоловічі.

Вакцини

Проти двох ІПСШ – гепатиту В та вірусу папіломи людини (ВПЛ) – існують безпечні та високоефективні вакцини. Їхня поява стала великим досягненням у галузі профілактики ІПСШ. У 95% країн вакцина проти гепатиту В включена в календар щеплень для дітей, завдяки чому щорічно вдається запобігти мільйонам випадків смерті від хронічної хвороби печінки та раку печінки.

 Вакцинацію проти ВПЛ включено до календаря щеплень у 85 країнах, більшість з яких належать до категорії країн з високим та середнім рівнем доходу. Забезпечення високих показників (>80%) охоплення молодих жінок (віком від 11 до 15 років) вакцинацією проти ВПЛ дозволило б у найближче десятиліття запобігти мільйонам випадків смерті жінок у країнах з низьким та середнім рівнем доходу, для яких характерна найбільша захворюваність на рак матки .

Близька до завершення робота з одержання вакцин проти герпесу та ВІЛ, і низка кандидатних вакцин вже проходять перші стадії клінічних випробувань. Робота над вакцинами проти хламідіозу, гонореї, сифілісу та трихомоніазу поки що знаходиться на ранніх етапах.

 

Алгоритм клінічного обстеження жінок з ІПСШ

Скарги на:                                - біль внизу живота,

                                                     - значні виділення із статевих шляхів,

                                                     - свербіж та/або печію у ділянці статевих органів

                                                   - неплідність,

                                                    - пухирцеві висипання,

                                                    - появлення папілом у ділянці статевих шляхів, на промежині,

                                                   - мажучі кров’янисті виділення при непорушеному менструальному циклі

 Анамнез:                            - коли з'явилися виділення,

                                                 - коли був останній статевий контакт,

                                                  - чи використовувалися презервативи,

                                                  - число статевих партнерів,

                                                  - зв'язок між скаргами та статевим контактом,

                                                   - подібні симптоми у партнера,

                                                  - наявність подібних симптомів ІПСШ в анамнезі

                                                  - чи використовувалися при лікуванні антибіотики,

                                                  - алергічні реакції.

 Оцінка ризику ІПСШ:      - пацієнтка із групи підвищеного ризику,

                                                   - більш одного партнера,

                                                   - чи має партнер симптоми ІПСШ

                                                    - чи проходив він лікування з приводу ІПСШ,

                                                    - партнер із групи підвищеного ризику.

 Огляд:                                    - шкірних покровів та слизових на наявність виразок,

                                                   - долонь та стоп,

                                                    - живота, передньої черевної стінки,

                                                      - зовнішніх статевих органів, промежини.

Пальпація                              - пахових лімфовузлів (збільшення, болючість).

Огляд у дзеркалах:            - шийки матки та цервікального каналу,

                                                     - піхвових склепінь, стінки піхви.

Забір матеріалу та перехід до лабораторного етапу діагностики