3А/л 30.05.22

 

ЛЕКЦІЯ «ДОБРОЯКІСНІ УТВОРЕННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ»

До сьогодні немає загальноприйнятої думки про етіологію та патогенез пухлин жіночих статевих органів. Це призвело до того, що визначення поняття “пухлина”, яке дають різні автори, також неоднозначне.
                 Пухлина - патологічний процес, який характеризується порушенням нормального росту та розмноження тканин і клітин організму. Порушення росту є проявом порушення регуляторних функцій організму.
               Встановлено, що клітина пухлини - якісно змінена клітина організму, а ріст пухлини є результатом розмноження пухлинних клітин.
               У розвитку пухлини можна розрізнити чотири стадії:
   1. нерівномірну дифузну гіперплазію тканин;
   2. стадію вогнищевих розростань (проліфератів);
   3. утворення відокремленої від навколишніх тканин пухлини, вузла;
   4. інфільтрація і руйнування навколишніх тканин - малігнізація. Остання стадія спостерігається не завжди.
                 В останні роки отримано дані, які свідчать про важливу роль гормонів у розвитку пухлин матки, молочних залоз, яєчників. Ці пухлини називають гормонозалежними, оскільки вони виникають в органах - “мішенях”, які знаходяться під безпосереднім регулюючим впливом ендокринних залоз.

Класифікація пухлин жіночих статевих органів

               Пухлини жіночих статевих органів можна поділити згідно з їх гістологічною будовою, а частково і  гістогенезом, на окремі види  залежно від тканини, з якої вони утворилися: епітеліальні пухлини, пухлини з м’язової тканини та пухлини зі сполучної тканини. У жіночих статевих органах – матці та яєчниках - часом виникають  змішані пухлини (до складу їх паренхіми входить декілька тканин), тератоїдні або герміногенні пухлини. Кожен із цих видів пухлин поділяється,  залежно від ступеня зрілості їх елементів, на дві групи: зрілі - доброякісні й незрілі - злоякісні. Окрім того, можна виділити особливу групу гормонопродукуючих пухлин яєчників.В одних випадках вони  доброякісні, в інших - злоякісні.

Доброякісні пухлини вульви.

До доброякісних пухлин вульви відносяться: фіброма, міома, ліпома, гемангіома.

 Фіброма – сполучнотканинна пухлина округлої або овальної форми, частіше поодинока, на широкій основі або ніжці. Локалізується найчастіше в області статевих губ або в ділянці переходу на піхву, щільної консистенції, безболісна, відмічається повільний рост.

 Міома – пухлина, що складається з м'язових волокон. Розрізняють лейоміому і рабдоміому. Локалізується в товщі великих статевих губ, має щільно-еластичну консистенцію, росте повільно, безболісна, рухома.

 Ліпома – пухлина, що складається з жирової тканини. Найчастіше локалізується в області лобка або великих статевих губ, м'якої консистенції, округлої форми, не зв’язана зі шкірою, має капсулу.

 Гемангіома розвивається з судинних зачатків, що відокремилися в процесі ембріогенезу, за типом вродженої вади розвитку судин шкіри і слизових оболонок зовнішніх статевих органів. Частіше локалізується в області великих статевих губ у вигляді вузла синюшного або багрового кольору. Пухлина швидко росте, може досягати великих розмірів.

Доброякісні пухлини піхви.

До доброякісних пухлин піхви відносяться: фіброма, міома, фіброміома, кіста. Вони утворюються з м'язової та сполучної тканини стінки піхви. Зазвичай невеликих розмірів, розташовуються під слизовою оболонкою піхви, у вигляді поодинокої пухлини на широкій основі, рідше – на тонкій ніжці. Рухомі, щільної консистенції.

 Кіста піхви виникає із залишків гартнерова ходу або циліндрового епітелію мюллерових ходів. Форма кісти – округла, консистенція – м’яко- або тугоеластична. Стінка кісти складається із сполучної тканини, внутрішня поверхня вислана циліндричним або кубічним епітелієм, іноді багатошаровим плоским.

 Доброякісні пухлини матки.

До доброякісних пухлин матки відносяться міома матки і поліпи ендометрія.

Міома матки є пухлиною, що складається, переважно, з гладком'язевих волокон матки з тонкими прошарками сполучної тканини. Якщо в пухлині співвідношення фіброзної і м'язевої тканини приблизно однакове, пухлина носить назву – фіброміома. Перевага сполучної тканини над м’язевою в співвідношенні 3:1 або 2:1 характерно для фіброми.

За розташуванням пухлинного вузла розрізняють: інтрамуральні або інтерстиціальні фіброматозні вузли, субсерозні вузли, субмукозні вузли. При розташуванні субсерозного фіброматозного вузла між листками широкої зв'язки матки – це міжзв'язковий або інтралігаментарний фіброматозний вузол. Субмукозний фіброматозний вузол, що опустився на тонкій ніжці в цервікальний канал називається таким, що народжується. Інтрамуральний вузол в товщі шийки матки – шийковий вузел.

 Клініка лейоміоми матки залежить від розташування пухлинних вузлів, їх розмірів і напрямку росту. Основними клінічними проявами лейоміоми матки є класична тріада симптомів: кровотечі або порушення оваріоменструалього циклу, біль внизу живота та ознаки стиснення сусідніх органів.

 Діагностика міоми матки здійснюється шляхом вивчення анамнезу хвороби, скарг, гінекологічного обстеження хворої (виявлення збільшеної матки з наявністю щільних, різних розмірів і рухливості вузлів). Найбільш актуальні наступні додаткові методи обстеження: УЗД, МРТ, гістероскопія, діагностичне вишкрібання порожнини матки. Цитологічне та гістологічне дослідження зішкріба порожнини матки - не актуально, оскільки пухлинні вузли не контактують з ендометрієм.

 Лікування може бути консервативним або хірургічним. Консервативній терапії підлягають хворі з міомою матки розмірами пухлини до 12 тижнів вагітності, за винятком субмукозних вузлів, що викликають кровотечу.

Показанням для хірургічного втручання з приводу міоми матки є: пухлина матки, що перевищує розміри 12-тижневої вагітності; підозра на малігнізацію пухлини; швидкий ріст пухлини, особливо в період перименопаузи і менопаузи; наявність субмукозних і субсерозних вузлів на довгій ніжці; пухлини матки, що локалізовані в шийці матки; менорагії, метроррагії, гіперполіменореї, що призвели до анемії ; ознаки стиснення пухлиною суміжних органів. Об'єм хірургічного втручання залежить від віку хворої, анатомічного розташування пухлинних вузлів, їх розмірів, загальної кількості та ін.

               Доброякісні пухлини яєчників.

 До доброякісних пухлин яєчників відносяться кісти і кістоми яєчників.

Кісти яєчників це пухлиноподібні утворення, що характеризуються скупченням рідини, серед нормальної тканини яєчників, оточеною чіткою капсулою. До них відносяться: фолікулярна кіста яєчника, кіста жовтого тіла, параоваріальна кіста.

Кістома – пухлина яєчника, якій властиві всі характеристики пухлинного росту (доброякісного).

Міжнародна гістологічна класифікація пухлин яєчників об’єднує всі пухлини і пухлиноподібні утворення .

I.Епітеліальні пухлини;

II. Пухлини строми статевого тяжа;

 III. Ліпідно-клітинні пухлини;

 IV. Герміногенні пухлини;

 V. Гонадобластома;

 VI. Пухлини м’яких тканин;

 VII. Пухлини, що не класифікуються;

 VIII. Метастатичні пухлини;

 IX. Пухлиноподібні процеси.

Більша частина кіст і кістом має «ніжку». Розрізняють анатомічну і хірургічну « ніжку».

Анатомічну « ніжку» утворюють зв'язки, якими яєчник підтримується у малому тазі ( власна зв'язка яєчника, воронко- тазова зв'язка і брижейка яєчника), а також має у складі судини, нерви, які проходять у зв'язках.

У хірургічну « ніжку» входять усі утворення анатомічної «ніжки» плюс розпластана на пухлині маткова труба з своїми судинами і нервами.

Ширина і довжина « ніжки» буває різною – від тонкого тяжу до ширини долоні довжиною від 2-3 до 10-15 см.

«Ніжка» може мати перекрут ( на 90⁰ і більше) і тоді виникає порушення кровообігу і харчування її, що у свою чергу є причиною некрозу, крововиливу, набряку і може наступити розрив капсули кістоми. Клінична картина при перекруті « ніжки» характерна: різка схватокоподібна біль у нижній частині живота і в попереку, симптоми подразнення брющини - картина пельвіоперитоніту ( нудота, блювота,симптом Щьоткина-Блюмберга ); при розриві кістоми – картина гострого розлитого перитоніту.

Клініка і діагностика. При діагностиці пухлин і пухлиноподібних утворень важлива роль відводиться клініко-діагностичним методам, тому що специфічних симптомів пухлин яєчника не існує.

 Діагноз встановлюється шляхом збору анамнезу, даних об’єктивного і гінекологічного огляду, обов’язкове проведення УЗД порожнини талого тазу (90 – 95% достовірних результатів). Проводять диференційну діагностику між кістами і кістомами яєчників. Для кіст характерні наступні ознаки: невеликий розмір (до 5 см), анехогенна структура, чіткі контури. Кістоми мають більші розміри, в динаміці можливе їх збільшення.

 Динамічне спостереження за утвореннями яєчників можливе тільки у молодих жінок (до 25 років).

Високоінформативним методом діагностики є лапароскопічний, який часто є лікувальною процедурою (ендоскопічне видалення пухлини яєчника). Також для діагностики використовується рентгенографічна томографія

Гістологічне дослідження тканини пухлини дозволяє оцінити ступінь її потенційної малігнізації. Найчастіше малігнізуються серозні пухлини. Висока ступінь малігнізації також у пухлин зі строми статевого тяжа, які зустрічаються рідше. Цілі епітеліальні, псевдомуцинозні, грануло клітинні пухлини оцінюються як злоякісні.

Клінічний перебіг пухлин яєчників може супроводжуватись ускладненнями: розривом пухлини і перекрученням її ніжки. Клінічна картина цих станів характеризується наявністю симптомів «гострого живота» і потребує швидкої діагностики і негайного оперативного втручання. Слід зупинитися на виділенні поняття «анатомічна» і «хірургічна» ніжки пухлини яєчника.

Основні методи діагностики пухлин яєчників:

 клінічні методи (анамнез, скарги, ректовагінальне дослідження);

 УЗД;

КТ;

МРТ;

визначення онкомаркерів (СА125);

дослідження шлунково-кишкового тракту (фіброколоно-, фіброгастроскопія);

цитологічний метод дослідження випоту в порожнинах і ін.

               Основним методом лікування всіх дійсних пухлин яєчників є хірургічний. Об'єм операції залежить від: виду пухлини (патоморфології), віку жінки, поширеності процесу.

Функціональні утворення яєчників лікується консервативно,а при неефективності лікування показано хірургічне лікування.